Новий Кримінально – процесуальний кодекс України:
шлях українського правосуддя до європейських правових норм
20 листопада 2012 року набрав чинності новий Кримінальний процесуальний кодекс України. Звичайно, поки ще зарано робити остаточні висновки: надто багато незрозумілого з приводу того, як його застосовуватимуть на практиці, які ухвалять підзаконні акти на додаток до нього і чи створять матеріально-технічні умови для слідчих суддів і присяжних. Однак поміркувати про те, які проблеми буде тією чи іншою мірою вирішено з його допомогою, гадаю, саме час. Відповідно до Кодексу створено Єдиний реєстр досудових розслідувань, де реєструються заяви про злочини; кожен слідчий отримав персональний електронний ключ для входу в систему. Як тільки правоохоронці отримають заяву про злочин (або самі виявлять такий) і внесуть інформацію про це до Єдиного реєстру досудових розслідувань, тут же почнеться це розслідування без процедури "порушення". Стандартний термін - 2 місяці, за нетяжкий злочини його можуть продовжити до 6 місяців, з тяжких - до року. Також скасовується спрямування судом справи на "дорозслідування". Вироки будуть лише двох видів – виправдувальний і обвинувальний. Що є доказом, а що – ні, вирішуватиме суд (раніше це могли робити і слідчі). Допуск до участі в суді отримають лише адвокати, які матимуть відповідні свідоцтва. Таким чином, припиниться практика, коли захисником обвинуваченого може виступати будь-хто, навіть його родичі. Запроваджено поняття "угода з правосуддям". Одна з них – визнання провини в обмін на пом’якшення покарання, друга – угода з потерпілим. Запроваджується домашній арешт. Він може супроводжуватися "електронними кайданами", які сигналізуватимуть про місце перебування підсудного. Крім того, як додаткова міра буде дозволено вилучення закордонного паспорту. В судах приберуть клітки з металевих жердин і натомість встановлять бар'єри з оргскла. Також там з'явиться обладнання для проведення відеоконференцій. Тим, кому загрожуватиме довічне ув'язнення, дозволять вимагати для себе суду присяжних. Проте мене дивує, чому до суду присяжних увійде лише три особи, як і за часів СРСР, коли існувала система народних засідателів, а також чому на присяжних можуть розраховувати лише особи, що підозрюються у скоєнні найтяжчих злочинів. На мою думку, у суспільстві, де немає сталої демократії, вони не зможуть виконувати ту ж саму роль, що у США чи інших країнах. Новий Кодекс запроваджує нову посаду - "слідчого судді", якої досі не було в Україні. До функцій слідчого судді буде передано низку повноважень, які дотепер мали слідчі і прокурори. Зокрема, саме слідчий суддя ухвалюватиме рішення про запобіжний захід стосовно особи, а загалом слідчі дії, які стосуються захисту прав і свобод громадянина, будуть перенесені до суду. Якщо мова не йде про особливо тяжкі злочини (вбивство, зґвалтування), то суд, навіть арештувавши людину, має в постанові вказати, під яку заставу обвинувачений може вийти на волю. Якщо за обвинуваченого протягом 5 діб буде внесена застава, він може звільнитися з-під варти. Також протягом 5 років буде створено Державне бюро розслідувань – новий орган, якому перейде розслідування злочинів, скоєних високопосадовцями, співробітниками правоохоронних органів і суддями. Крім того, слід звернути увагу на те, що у новому КПК, є два напрямки – декриміналізація низки статей Кримінального кодексу та криміналізація ряду статей Кодексу про адміністративні правопорушення.
Дострокове припинення права на аліменти на дитину
За угодою між батьками обов’язок зі сплати аліментів того з батьків, який проживає окремо, може бути достроково припинений шляхом укладення договору про припинення права на аліменти на дитину у зв’язку з передачею права власності на нерухоме майно (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо). Можливість укладення такого договору вперше запроваджено прийняттям Сімейного кодексу України (2002 р.) і передбачено у ст. 190. Цей договір нотаріально посвідчується і підлягає державній реєстрації. Якщо дитина досягла 14 років, вона особисто бере участь в укладенні такого договору. Набувачем права власності на нерухоме майно є сама дитина або дитина і той з батьків, з ким вона проживає, на праві спільної часткової власності на це майно.
При цьому закон не визначає співвідношення розмірів часток у праві спільної часткової власності. Укладення такого договору не звільняє того з батьків, хто проживає окремо, від обов’язку брати участь у додаткових витратах на дитину.
Батьки за рішенням суду можуть бути звільнені від обов’язку утримувати дитину, якщо дохід дитини перевищує дохід кожного з них і забезпечує повністю її потреби (ст. 188 СК). Однак, якщо дитина перестала отримувати дохід, або її дохід зменшився, заінтересована особа може звернутися до суду з позовом про стягнення аліментів.
Батьки зобов’язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, а у випадку продовження нею навчання – до досягнення двадцяти трьох років. Сплата аліментів одним з батьків, як правило, тим, хто живе окремо від дитини, є однією з форм його участі в утриманні дитини. На практиці у більшості випадків аліменти стягуються примусово за рішенням суду з того з батьків, який проживає окремо від дитини і ухиляється від виконання свого обов’язку утримувати дитину. Добровільні способи сплати аліментів застосовуються порівняно рідко.
Слід пам’ятати, що сплата аліментів не звільняє платника від виконання усіх інших батьківських обов’язків, зокрема, обов’язку брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливим обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).
КЛІЄНТИ ПРОБАЦІЇ
Стаття 15. Клієнти пробації
1. Клієнтами пробації є:
особи, які притягаються до кримінальної відповідальності, щодо яких органами пробації готується досудова доповідь;
особи, засуджені до покарань у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадських робіт, виправних робіт;
особи, звільнені від відбування покарання з випробуванням;
звільнені від відбування покарання вагітні жінки і жінки, які мають дітей віком до трьох років;
особи, засуджені до обмеження волі, які направляються для відбування покарання до виправних центрів;
особи, які відбувають покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, стосовно яких вживаються заходи з підготовки їх до звільнення.
Стаття 16. Основи правового статусу клієнтів пробації
1. Клієнти пробації користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених законами України і встановлених рішенням суду.
Стаття 17. Основні права клієнтів пробації
1. Клієнти пробації мають право на:
- участь у підготовці досудової доповіді;
- участь у складенні індивідуального плану роботи з клієнтом пробації;
- роз’яснення своїх прав та обов’язків;
- отримання інформації про умови відбування покарань та здійснення органами пробації нагляду;
- отримання інформації про можливу допомогу і консультації;
- участь у програмах і заходах, що організовуються органами пробації;
- дотримання правового режиму інформації з обмеженим доступом;
- оскарження рішень, дій або бездіяльності персоналу органів пробації.
Стаття 18. Основні обов’язки клієнтів пробації
1. Клієнти пробації зобов’язані:
- виконувати встановлені законом та покладені рішенням суду обов’язки;
- не вчиняти правопорушень;
- виконувати законні вимоги персоналу органів пробації;
- надавати достовірну інформацію персоналу органів пробації.
-
Влаштування дітей до прийомної сім'ї
На кожну дитину, яка передається у прийомну сім'ю, органи опіки і піклування зобов'язані видати такі документи:
• рішення органу опіки і піклування про направлення дитини у прийомну сім'ю;
• свідоцтво про народження дитини;
• висновок про стан здоров'я, фізичний та розумовий розвиток дитини;
• довідка (атестат) про освіту або висновок про рівень розвитку, наданий псохолого-медико-педагогічною консультацією;
• рішення органу опіки і піклування за місцем походження дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, про встановлення відповідного статусу такої дитини та документи, на підставі яких ухвалено таке рішення (документи про батьків або осіб, що їх замінюють: копія свідоцтва про смерть, вирок або рішення суду, довідка про хворобу, розшук батьків та інші документи, що підтверджують відсутність батьків або неможливість виховання ними своїх дітей тощо; опис належного дитині майна, у тому числі житла, та відомості про осіб, які відповідають за його збереження);
- довідка про наявність та місцезнаходження братів і сестер чи інших близьких родичів дитини;
- пенсійне посвідчення на дітей, які одержують пенсію, копія ухвали суду про стягнення аліментів.
За прийомними дітьми зберігаються раніше призначені аліменти, пенсія, інші види державної допомоги. Суми коштів, що належать прийомним дітям як пенсія, аліменти, інші види державної допомоги, переходять у розпорядження прийомних батьків і витрачаються ними на утримання прийомних дітей.
Органи опіки і піклування забезпечують збереження житла та майна прийомних дітей за місцем його знаходження і здійснюють контроль за його використанням.
Прийомні діти мають право підтримувати особисті контакти з батьками та іншими родичами, якщо це не суперечить їх інтересам і не заборонено рішенням суду. Форми такого спілкування визначають органи опіки та піклування за погодженням з прийомними батьками та за участю центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді.
Ромська громада України
Історія циганського (ромського) народу дуже своєрідна, вона містить багато трагічних та темних сторінок. Жоден народ у світі не був оточеним такою кількістю різних вигадок, небилиць та чуток. Протягом багатьох століть цигани були й досі є загадкою для вчених. їх цілком можна називати "мандрівниками всього світу", які зустрічаються у будь-якому кутку Землі.
Циганське населення України налічує за офіційними даними 48000 чоловік (1989 р.), за неофіційними - понад 100000. За різними джерелами, предки циганів залишили Індію ще у 4-6 століттях нашої ери.
Щедрість, гостинність, вірність сімейним традиціям - це риси національного характеру ромів. Шлюби з представниками інших національностей для циганів — виняток, і саме тому протягом тривалого часу їм вдається зберігати мову і культурні традиції
У них своя психологія. Вони намагаються не втручатися у суспільне й політичне життя навколишнього оточення, щоб не спровокувати до себе негативне ставлення та не привертати до себе особливої уваги. Через це їхні потреби обмежені найпростішими речами, й через це вони не дуже опікуються освітою дітей. їм потрібен авторитет із середовища ромів. Такими авторитетами були циганські барони — найавторитетніші, найрозумніші представники своєї нації. До речі, у 16-17 століття грамоти на баронство видавали європейські королі.
Напевно, немає жодного народу, — кажуть цигани, — в якого би існував такий міцний кревний зв'язок". Почувши про проблеми свого "родича", йому одразу прийдуть на допомогу: обов'язково запросять до себе додому, напоять чаєм (це традиція циган) і разом обговорять мінливість лінії долі. Не прийнято в циган і замислюватися над тим, дати прихисток чи ні чужій дитині, яка потребує допомоги. Оскільки діти для ромів, — без перебільшення, є сенсом життя. Якщо трапиться щонебудь із чоловіком, циганська жінка і не подумає про повторний шлюб — її життя повністю віддане дітям. Напевно, сьогодні це здається архаїкою, але розлучення тут майже нонсенс. Не визнають роми і громадянські шлюби, адже весілля справді головна подія в житті. А щоб погуляти, як годиться справжньому рому, сім'ї часом навіть розорюються. Водночас надмірну любов до Бахуса карають згідно з циганським законом. Вигнанням.
До речі, досі в ромів живі традиції свого суду. Навчені досвідом цигани збираються, щоб вислухати обвинуваченого й обвинувача та винести свій вердикт. Останній, щоправда, тут може бути або у вигляді штрафу, або... щиросердого розкаяння. Адже цигани вірять у бумеранг - у те, що за будь-який антиморальний вчинок неминуче прийде покарання, а крім того, у силу клятви.
Проте чи слід зберігати традиції, ромська громада в Україні не знає. З одного боку, вчити свою історію і передавати з покоління в покоління священні знання та традиційні ремесла — чудово. З іншого, — замкненість на самих собі не дозволяє їм що-небудь довести суспільству. Природно, циган не може таким називатися, не знаючи, хто він і звідки. Але водночас, якщо вони громадяни України, як це зазначається в паспорті, — отже, мають отримати відповідне виховання й освіту.
Як це в цьому разі поєднати — запитання риторичне. Швидше за все, доведеться вибирати: або інтеграція в суспільство, або збереження основ. Проте держава Україна останнім часом іде назустріч ромам. Нещодавно було заявлено про те, що наша країна береться реалізувати першу в Європі галузеву програму відродження ромів. Що з цього дійсно буде реалізоване, покаже час.